Протистояння. Том 1 - Страница 90

———

Фрагмент звернення президента, яке транслювали о 21:00 за північноамериканським східним часом. У багатьох регіонах трансляція не відбувалася.

«…як мала б учинити наша велика нація. Ми не можемо дозволити собі шарахатися від тіней, наче маленькі діти в темній кімнаті. Однак зневажати цю серйозну епідемію грипу також неправильно. Шановні співгромадяни, я закликаю вас не виходити з дому. Якщо ви захворіли, лягайте до ліжка, прийміть аспірин і пийте багато рідини. Будьте певні, вам покращає максимум за тиждень. Дозвольте повторити те, що я сказав на початку мого до вас звернення: у чутках про те, що цей штам грипу летальний, нема й краплі правди. У переважній більшості випадків не мине й тижня, як людині, ураженій цим вірусом, покращає й вона стане на ноги. Окрім…

[спазматичний кашель]

Окрім цього, певні радикальні угруповання поширили злу чутку про те, що цей штам вірусу грипу якимсь чином вивели в державних лабораторіях із метою військового використання. Шановні співгромадяни, дозвольте мені просто зараз нагородити ці чутки тавром, на яке вони заслуговують: це нахабна брехня. Наша країна підписала скориговану Женевську конвенцію щодо біологічної зброї та отруйних і нервово-паралітичних газів, і зроблено це було при здоровому глузді та з найкращими намірами. Ні тепер, ні в минулому ми…

[напад чхання]

…ми не брали участі в таємному виробленні речовин, заборонених Женевською конвенцією. Це помірно серйозний спалах епідемії грипу — не більше й не менше. Сьогодні нам звітували про спалахи епідемії в низці інших країн, включно з Росією та Китайською Народною Республікою. Отже, ми…

[спазматичне чхання й кашель]

…ми просимо вас зберігати спокій — будьте певні, під кінець цього тижня або на початку наступного вакцина від грипу стане доступною для тих, хто ще не встигне одужати самотужки. Аби захистити населення від хуліганів, вандалів та розповсюдників паніки, у деякі регіони було відправлено загони Національної гвардії, однак у чутках про те, що міста «окуповано» регулярною армією, що новини піддають жорсткій цензурі, немає бодай піщинки істини. Шановні співгромадяни, це нахабна брехня — ось що, і це тавро…»

———

Атланта, графіті на фасаді Першої баптистської церкви, написано червоною фарбою з балончика: «Любий Ісусе. Скоро побачимося. Твоя подруга Америка. P. S. Сподіваюся, до кінця тижня в тебе ще лишиться трохи місця».

Розділ 27

Уранці 27 червня Ларрі Андервуд сидів на лавці в Центральному парку та спостерігав за звіринцем. Позаду нього була вщерть запруджена машинами П’ята авеню, та наразі стояла тиша: водії автівок або повтікали, або повмирали. Багато бутиків униз по вулиці перетворилися на руїни. Вони й досі курилися.

З того місця, де сидів Ларрі, було видно лева, антилопу, зебру та якусь мавпу. Усі, окрім мавпи, повмирали. Ларрі вирішив, що сконали вони не через грип: їх не поїли та не годували бозна-скільки — ось що їх убило. Усіх, окрім мавпи; і за три години, що він за нею спостерігав, вона поворушилася лише чотири чи п’ять разів. Мавпі вистачало розуму, щоб перехитрити смерть від спраги чи голоду, поки що вистачало, однак було добре видно, що вона серйозно захворіла на супергрип. І почувалася дуже кепсько, це точно. Світ старий і жорстокий, навіть до тварин.

Праворуч від нього годинник вибив одинадцяту. Наразі механічні тварини, які так подобалися дітям, виступали перед порожньою аудиторією. Ведмідь сурмив у ріжок, механічна мавпа, яка ніколи не захворіє (однак може врешті спрацюватися), грала на тамбурині, слон бив хоботом у барабан. Важке музло, крихітко, важке, блядь, музло. «Кінець світу», сюїта в аранжуванні для механічних фігурок.

Трохи згодом годинник замовк, і Ларрі знову почув хрипкий крик, тепер уже милосердно ослаблений відстанню. Цього ранку покликач страховиськ перебував ліворуч від Ларрі — певне, десь на гральній ділянці Гекшера. Може, впаде там у дитячий басейн і захлинеться.

— Страховиська йдуть! — лунав тихий, хрипкий крик.

Сьогодні хмари розійшлись, і днина стояла яскрава й спекотна. Ларрі побачив, як повз його ніс пропливла бджола. Поблизу було кілька квітників, і комаха облетіла одну з квіток, а тоді сіла на півонію, здійснивши посадку на три точки. З боку звіринцю почулося заспокійливе, сонне дзижчання мух: на мертвих тварин опустився темний рій.

— Страховиська йдуть!

Покликач страховиськ був високим чоловіком. На вигляд років шістдесят п’ять. Ларрі вперше почув його минулої ночі, яку провів у готелі «Шеррі-Нетерленд». Його голос звучав урочисто й моторошно, ширячись темними, незвично тихими вулицями Мангеттену, наче спотворений луною крик божевільного Єремії. Ларрі лежав без сну у двоспальному ліжку, і, попри те, що в номері горіла кожнісінька лампочка, не відпускала впевненість, що покликач страховиськ ішов по нього — шукав його, як потвори з нав’язливих кошмарів. Деякий час Ларрі здавалося, що голос дедалі гучнішає, наближається («Страховиська йдуть! Страховиська вже в дорозі! Вони вже зайшли в передмістя!»), і він чекав, коли двері до його номера, замкнені на потрійний замок, розчахнуться всередину й на порозі стоятиме покликач страховиськ… який виявиться не людиною, а гігантським, подібним до троля песиголовцем з очиськами, як у мухи, та вкритими слиною іклами.

Однак цього ранку Ларрі побачив його в парку, і виявилося, що це лише божевільний старигань у вельветових штанях, ляпанцях-зорі та рогових окулярах, одна дужка яких трималася на скотчі. Ларрі спробував до нього заговорити, та покликач страховиськ перелякався й дав драла, гукаючи через плече, що страховиська можуть з’явитися на вулицях щомиті. Він перечепився через низенький сітчастий паркан і беркицьнувся на велосипедну доріжку з гучним і комічним «фльоп!»; окуляри злетіли з носа, але не розбилися. Ларрі рушив до нього, проте покликач страховиськ випередив його — він підхопив окуляри та кинувся в бік алеї, безперестанку волаючи свої попередження. Тож за півдня думка Ларрі про цього чоловіка змінилася: крижаний страх заступили нудьга й легка роздратованість.