Протистояння. Том 1 - Страница 32

— Треба відвезти Гека до лікаря, — врешті сказала вона.

Ед зупинився біля станції обслуговування й звірився з мапою, закріпленою на щитку від сонця. Вони були в Геммер Кроссинг, штат Канзас.

— Не знаю, — мовив він. — Можливо, вдасться знайти лікаря, який випише нам направлення до спеціаліста. — Ед зітхнув і роздратовано запустив пальці у волосся. — Геммер Кроссинг, штат Канзас! Ісусе! Ну нащо він так захворів у цій дірі?

— Татусику, там пишуть, що Джессі Джеймс пограбував тут банк. Двічі, — сказала Марша, яка дивилася на мапу через його плече.

— На хуй Джессі Джеймса.

— Еде! — скрикнула Тріш.

— Вибач, — сказав він, хоча винним зовсім не почувався.

Вони поїхали далі.

Зателефонувавши до шести різних лікарень, — під час кожної розмови Едові Норрісу доводилося чимдуж тримати себе в руках, — вони врешті знайшли лікаря з Поллістона, який погодився оглянути Гектора, якщо вони потраплять до нього до третьої. Поллістон був їм не по дорозі, за двадцять миль від Геммер Кроссинг, проте наразі більше значення мало здоров’я Гектора. Ед іще ніколи не бачив його таким знесиленим.

О другій вони вже чекали в приймальні доктора Брендена Свіні. Ед уже й сам почав чхати. У передпокої лікаря було повно людей, і потрапили вони на прийом тільки близько четвертої. Тріш спробувала привести Гека до тями, та він ледве трохи розплющив посоловілі очі, і вона відчувала, що сама також має гарячку. Лише дев’ятирічний Стен Норріс досі почувався жвавим і ледве сидів на місці.

Під час очікування в приймальні вони передали хворобу, яка невдовзі прославиться на просторах розваленої країни як Капітан Трипс, більш ніж двадцятьом п’ятьом людям, включно з поважною літньою жінкою, яка просто зайшла сплатити рахунок, а потім поділилася заразою з усім бридж-клубом.

Пані звали місіс Бредфорд. У бридж-клубі її кликали Сарою, а для чоловіка та близьких друзів вона була просто Пиріжком. Гра того вечора йшла чудово — мабуть, тому, що Сара грала в парі зі своєю найкращою подругою Анджелою Дюпре. Здавалося, під час гри в них розвинулася чудова телепатія. Вони виграли всі три гумки з відчутною перевагою, ущент розгромивши супротивників під час останньої партії. Єдиною ложкою дьогтю для Сари стало те, що вона ніби знову застудилася. Це було несправедливо, адже перехворіла зовсім недавно.

О десятій їхня компанія розійшлась, і вони з Анджелою вирішили тихо посидіти в коктейль-барі. Анджела не поспішала додому. Була Девідова черга влаштовувати щотижневі посиденьки за покером, а заснути під той галас неможливо. Принаймні якщо спершу не випити трохи заспокійливого, а її рецепт — двійко бокалів сливового джину з газованкою.

Сара замовила «Район 8», і жінки взялися перебирати всі свої бойові звитяги. Тим часом їм удалося заразити всіх відвідувачів поллістонського коктейль-бару, включно з двома молодиками, які сиділи неподалік і пили пиво. Вони зупинилися тут по дорозі до Каліфорнії, куди їхали на пошуки своєї долі — так само, як колись Ларрі Андервуд із Руді Шварцом. Один друг обіцяв улаштувати їх у компанію з перевезення вантажів. Наступного дня вони рушили на захід, поширюючи заразу.

Листи щастя не спрацьовують. Це відомий факт. Мільйон, який тобі обіцяють, коли надіслати єдиний долар на перше за списком ім’я, а своє дописати внизу та відправити листа п’ятьом друзям, так ніколи й не надходить. А цей лист, лист Капітана Трипса, спрацював дуже добре. Піраміда й справді вибудовувалася, та не знизу догори, а згори вниз, починаючи з померлого охоронця на ім’я Чарльз Кемпіон. Частини пазла лягали на свої місця. Ось тільки замість листоноші з пачками листів, у кожному з яких було по долару, з’явився Капітан Трипс із мерцями в спальнях, канавах, закритих шахтах, кар’єрах… з тілами, які скидатимуть в океани як на західному, так і на східному узбережжі, скидатимуть навіть у ями, вириті під фундаменти будинків. І врешті тіла гнитимуть там, де їх полишили.

Сара Бредфорд і Анджела Дюпре разом пройшли до паркінгу, заразивши чотирьох або п’ятьох людей, які стрілися їм дорогою, а тоді поцілувалися в щоки та роз’їхались. Удома Сара інфікувала чоловіка, п’ятьох його друзів-картярів та їхню неповнолітню дочку Саманту. Батьки ні про що не здогадувалися, та Саманта страшенно боялася, що підхопила від свого хлопця гонорею. Насправді так воно й було. Але, правду кажучи, хвилюватися їй не було про що, бо порівняно з тим, що передала їй мати, навіть найгірша гонорея здавалася дріб’язком на кшталт екземи брів.

Наступного дня Саманта сходить до басейну поллістонської ХАМЖ та інфікує всіх присутніх.

І так далі.

Розділ 9

Вони наздогнали його невдовзі після смеркання — він саме йшов узбіччям траси 27, яка ще милю тому звалася Головною вулицею. Десь за милю чи дві він збирався завернути на трасу 63, що вела на захід, до застави, де почалася б його довга подорож на північ. Певне, його чуття дещо притупили двійко бокалів пива, та він знав: щось не те. Саме почав пригадувати кремезних гопників, які сиділи в дальньому кутку бару (четверо або п’ятеро), коли вони повискакували з темряви та кинулися на нього.

Нік відбивався як міг: поклав одного селюка, другому розтовк носа — судячи зі звуку, навіть зламав. На одну-дві секунди йому здалося, що він може їх подужати. Він бився мовчки, і це їх трохи збентежило. Вони були дещо розслабленими, адже, мабуть, таким чином поклали не одного подорожнього і, напевне, не очікували, що цей сухорлявий хлопчина з рюкзаком дасть їм гідну відсіч.

А тоді один із них поцілив Нікові в нижню губу, розквасивши її чимсь схожим на університетський перстень; до рота йому ринув смак теплої крові. Захитавшись, Нік позадкував, і хтось скрутив йому руки. Він пручався, як навіжений, і спромігся вивільнити одну руку, коли на обличчя, немов місяць-утікач, опустився кулак нападника. Перш ніж той кулак стулив йому праве око, Нік знову побачив той перстень — метал тьмяно виблискував у сяйві зірок. Зірки затанцювали й перед очима, і Нік відчув, як свідомість почала розпорошуватись і відчалювати в незнане.