Протистояння. Том 1 - Страница 132

132

— А що ви мали на увазі, коли казали, що розмноження людей під питанням?

— Є два варіанти, — сказав Бейтман. — Принаймні я бачу лише два. Перший: діти можуть народитися без імунітету до супергрипу.

— І померти, щойно народившись?

— Або так, або й in utero. Менш вірогідно, та однаково можливо й те, що супергрип міг справити на вцілілих стерилізаційний ефект.

— Страшне, — похитав головою Стю.

— Свинка — теж не забавки, — сухо промовив Ґлен Бейтман.

— Та коли матері, діти яких… ну, in utero… якщо ці жінки несприйнятливі до грипу…

— Так, у деяких випадках імунітет може передаватися від матері до дитини так само, як і сприйнятливість до хвороби. Та не завжди. Я б на це не поставив. Гадаю, що майбутнє дітей, які наразі in utero, дуже непевне. Скажімо, матері невразливі, та поточна статистика говорить про те, що більшість чоловіків, які могли їх запліднити, повмирали.

— А як щодо другого варіанта?

— Ми можемо добити наш вид самотужки, — спокійно промовив Бейтман. — Насправді я гадаю, що це цілком можливо. Може, не одразу, бо вцілілі зараз дуже розпорошені. Однак людина товариська, соціальна тварина, і врешті-решт ми знову згуртуємося. Бодай для того, щоб поділитися оповідками про те, як пережили страшну епідемію дев’яностого року. Як не пощастить, більшість угруповань, що зараз формуються, стануть примітивними диктаторськими спільнотами, у яких заправлятимуть новоявлені цезарі. Може утворитися кілька освічених, демократичних спільнот, і я вам точно назву необхідну умову для появи таких товариств у дев’яностих та на початку нульових років: достатня кількість технічно підкованих людей, які б повернули світло. Зробити це можна, і то запросто. Ми ж не на спустошених руїнах ядерної війни. Усі механізми й машини стоять і чекають, доки з’явиться потрібна людина — та, яка знає, як зачистити контакти й замінити спрацьовані вальці. Людина, яка їх запустить. Питання лише в тому, скільки вцілілих розбираються в технології, яку всі ми сприймали за належне.

Стю сьорбнув пива.

— Думаєте? — спитав він.

— Атож. — Бейтман також ковтнув пива, а тоді нагнувся до Стю й похмуро всміхнувся. — А тепер, містере Стюарте Редман зі східного Техасу, дозвольте змалювати вам одну гіпотетичну ситуацію. Уявімо, що в Бостоні в нас є спільнота А, а в Ютиці — спільнота Б. Вони знають одна про одну, і кожна спільнота в курсі про умови, у яких живе протилежний табір. Спільнота А процвітає. Вони оселилися на Бікон-Гілл і живуть у розкоші, бо виявилося, що один із членів спільноти — ремонтник із «Кон Ед». Цей парубок досить розумний, щоб запустити електростанцію, яка живитиме Бікон-Гілл. В основному все зводиться до того, щоб клацнути вимикачами, що відрубилися, коли станція перейшла в режим автоматичного вимкнення. І коли все запуститься, воно працюватиме на автоматі. Ремонтник може навчити інших членів спільноти А, за якими приладами слідкувати, на які важелі тиснути. Турбіни працюють на пальному, а зараз його хоч залийся, адже всі, хто ним користувався, дали дуба. Тож Бостону годі скаржитися. Є тепло, щоб зігрітися взимку, є світло, щоб почитати ввечері, є охолоджувальні прилади, щоб випити шотландського віскі з льодом, як цивілізована людина. Справді, не життя, а ідилія. Середовище не забруднюється. Ліків вистачає. Расові негаразди в минулому. Їжі вдосталь. Немає проблем із грішми чи бартером, бо товарів із головою — бери що хочеш. Добра стільки, що невеличкій спільноті вистачить на три століття наперед. Гадаю, те саме буде й зі сферою послуг. Говорячи соціологічною мовою, така спільнота може стати комуною. Без диктатури. Необхідне підґрунтя для диктатури — нужденність, непевність, бідність… Цього просто не існуватиме. Певне, важливі питання в Бостоні вирішували б на міських зборах. Отаке було б там правління.

І зовсім інша ситуація в спільноті Б, що в Ютиці. Запустити електростанцію нікому. Усі техніки повмирали. Їм знадобиться чимало часу, щоб допетрати, як усе налагодити. А поки цього не сталося, вони мерзнуть уночі (зима не за горами), їдять консерви, страждають. Владу захоплює якийсь сильний лідер. І вони радіють, бо їм страшно, холодно… багато хворих. Хай він усе вирішує. Звісно, наш лідер бере все до своїх рук. Він відправляє до Бостона гінця з проханням: чи не відпустять вони до Ютики свого улюбленого техніка — допомогти запустити тамтешню електростанцію? Єдина альтернатива — довга й небезпечна міграція на південь. І як учинить спільнота А, коли отримає це послання?

— Відправлять ремонтника?

— Яйця Господні! Яке там! Його там можуть і проти волі тримати. Насправді це цілком вірогідно. У постгрипозному світі технологічне ноу-хау замінить золото, стане ідеальною одиницею обміну. І в цьому спільнота А багата, а спільнота Б бідна. То що вчинить спільнота Б?

— Певне, рушить на південь, — сказав Стю, а тоді всміхнувся на всі зуби. — Може, навіть до східного Техасу.

— Може. Або ж вони погрожуватимуть бостонцям ядерною бомбою.

— Станцію запустити не можуть, та ракету запустять. Ага, вже.

— На їхньому місці я б із ракетою не марудився. Я б просто розібрався, як від’єднати боєголовку, а тоді відвіз її до Бостона в мікроавтобусі. Як гадаєте, таке можливе?

— Хай мені грець, якщо знаю.

— Та навіть якщо й ні, усюди валяється вдосталь звичайної зброї. У цьому вся сіль. Усе це лежить і чекає, доки його підберуть. І якщо обидві спільноти матимуть своїх техніків, вони можуть спромогтися на недолугу ядерну перестрілку через релігію, територію чи якусь дріб’язкову ідеологічну суперечку. Тільки подумайте: замість шести-семи ядерних держав у нас може з’явитися шістдесят-сімдесят спільнот із ядерною зброєю на континентальній території Сполучених Штатів. І якби все було інакше, я впевнений, що й тоді люди билися б — камінням чи поцвяхованими дрюками. Та річ у тім, що всі солдафони вимерли й полишили безліч цяцьок. Може, не варто обговорювати такі жахіття, особливо після всього, що сталося… та я боюся, що така ситуація цілком можлива.

132