Протистояння. Том 1 - Страница 109

109

Ллойд підійшов до іншого кутка камери й підняв ніжку від койки. Він повернувся до ґрат і трохи постояв, думаючи, чи щур помітить його та вирішить податися кудись, де немає таких цікавих сусідів. Та гризун сидів до нього спиною і, наскільки Ллойд міг судити, навіть не знав, що на нього хтось дивиться. На око прикинувши відстань, він вирішив, що довжини ніжки якраз вистачить.

— Гах! — видихнув Ллойд.

Ніжка причавила вусату тварюку, і з глухим стуком Треск звалився з койки. Очманілий щур лежав на боці й ледве дихав. На вусах блищали крапельки крові. Він перебирав задніми лапами, немов його маленький щурячий мозок наказував бігти, однак сигнал спотворювався десь на півдорозі. Ллойд добив його наступним ударом.

— Ось тобі, мерзото гівняна, — сказав він.

Ллойд поклав ніжку та повернувся до койки. Йому було спекотно, лячно й хотілося плакати. Він глянув через плече й закричав:

— Ну що, подобається щуряче пекло, ти, членосмоку вусатий?!

— Матінко! — почулася радісна відповідь. — Мату-у-усю-у-у!

— Заткайся! — заверещав Ллойд. — Я не твоя мамця! Вона вилизує хуї у хвойдо-борделі в Гузнодірці, штат Індіана!

— Мамо? — промовив голос, тепер уже сповнений кволого сумніву.

І замовк.

Ллойд розрюмсався. Він плакав і тер очі кулаками, наче маленький хлопчик. Йому хотілося сендвіча зі стейком, хотілося поговорити з адвокатом, хотілося на волю.

Урешті він ліг на койку, накрив очі та взявся мастурбувати. Не найгірше снодійне.

———

Коли він прокинувся, була вже п’ята, і в суворці стояла мертва тиша. Ллойд сонно підвівся з койки, яка п’яно скособочилася, похилившись у тому місці, де в неї відняли одну опору. Він узяв ніжку, наготувався до криків маминого мазунчика та почав молотити по ґратах, наче сільський кухар на фермі, який кличе робітників на вечерю за спільним столом. Вечеря. Ото слово. Чи може бути щось краще? Свинячі стейки з картоплею, червонооким соусом, молодою квасолею та молоком із шоколадним сиропом «Гершиз». А на десерт повна миска полуничного морозива. Ні, кращого слова ніколи не було й не буде. Вечеря.

— Гей, є хто?! — крикнув Ллойд ламким голосом.

Жодної відповіді. Навіть матір ніхто не покликав. У ту мить Ллойд міг і цьому зрадіти. Товариство психа краще, ніж компанія мерців.

Ллойд впустив ніжку, і вона з дзенькотом покотилася по підлозі. Він почвалав до койки, відкинув матрац і провів інвентаризацію. Ще два окрайці хліба, дві жмені фініків, напівз’їдена відбивна зі свинини, шматок болонської ковбаси. Він розірвав ковбасу навпіл, з’їв більший шматок, та це лише розбурхало, розлютило його апетит.

— Досить, — прошепотів він, а тоді доїв відбивну, покрив себе матом, трохи поплакав.

Тут він і помре — так само, як його кролик у клітці; так само, як Треск. У кожного своя клітка.

Треск.

Він довго дивився в сусідню камеру, замислено спостерігаючи, як мухи кружляють, сідають, знову злітають. Просто на Тресковому обличчі вони влаштували собі аеропорт, не гірший од лос- анджелеського. Урешті Ллойд підібрав ніжку від койки та підійшов до ґрат. Ставши навшпиньки, він насилу дотягся до щура, підчепив його та підсунув до своєї камери.

Коли тіло тваринки опинилося в межах досяжності, Ллойд став навколішки й перетягнув щура до своєї камери. Підняв його за хвіст і тривалий час не зводив із нього погляду. Потім, щоб до нього не дісталися мухи, Ллойд сховав щура під матрац, поклавши безживне тільце далі від залишків їжі. Він іще довго дивився на щура, а тоді відпустив матрац, і той милосердно сховав мертву тварину.

— Про всяк випадок, — прошепотів Ллойд Генрейд до тиші. — Лише про всяк випадок.

Потім він заліз на інший кінець койки, підсунув коліна під підборіддя й завмер.

Розділ 33

Згідно з годинником на дверях офісу шерифа, була за двадцять дві хвилини дев’ята, коли згасло світло.

Нік Андрос читав пейпербек, який узяв з аптечної розкладки, — готичний роман про налякану гувернантку, яка гадала, що в заміському маєтку, де вона навчала синів вродливого вельможі, завівся привид. Хоча Нік не прочитав і половини, він уже здогадався, що примарою була схибнута дружина того красеня, яку тримали десь на горищі.

Коли згасло світло, його серце аж тьохнуло, і з глибин свідомості, з місця, де чаїлися жахіття, що спотворювали всі його сни, зашепотіло: «Він іде по тебе… він там, на нічних магістралях… на потаємних шосе… темний чоловік…»

Він кинув книжку на стіл і вийшов надвір. У небі ще лишалося трохи денного світла, та сутінки вже майже настали. Не горів жоден ліхтар. Флуоресцентні лампи, що не вимикалися в аптеці ні вдень ні вночі, також погасли. Приглушене гудіння розподільних щитків на електричних стовпах так само зникло — Нік пересвідчився в цьому, приклавши руку до деревини: вібрація часто заміняла йому слух, та тут він нічого не відчув.

У шафах з офісним приладдям лежала повна коробка свічок, але Ніка це не заспокоювало. Зникнення електроенергії вразило його дуже прикро. Він стояв, дивився на захід і мовчки благав світло не полишати його самого на темному цвинтарі.

Та світло таки погасло. У десять хвилин по дев’ятій Нік уже не міг удавати, що в небі лишилася бодай пляма світла, тож він зайшов в офіс і наосліп рушив до шафи зі свічками. Він саме намацував потрібну коробку, коли ззаду розчахнулися двері й до приміщення вломився Рей Бут — обличчя темне, роздуте, на пальці виблискує студентський перстень. Він переховувався в лісах за містом ще від вечора 22 червня. Просидів там цілий тиждень. Зранку двадцять четвертого він прокинувся вже хворим, і цього вечора голод зі страхом нарешті погнали його до Шойо, однак на вулицях нікого не було. Лише отой клятий мовчазний виродок, через якого він і встряв у халепу. Той німий покидьок пихато походжав площею, наче сам диявол, — так, ніби йому належить ціле місто. Місто, у якому Рей прожив усе життя. Ще й шерифський пістолет почепив: кобура стукала його по правому стегну. Справжній ковбой. Може, у місті дійсно лишився тільки він. Рей підозрював, що й сам сконає від зарази, яка викосила всіх мешканців Шойо, та спершу він покаже цьому клятому виродкові, що йому належить хіба дірка від дупи.

109